XVIII З’ЇЗД СУДДІВ: ПІДСУМКИ І ЗНАЧЕННЯ

Проведення чергового XVIII-го з’їзду суддів було обов’язковим не лише з огляду на вимоги законодавства про судоустрій і статус суддів, але з огляду на питання, які мав вирішити найвищий орган суддівського самоврядування. З’їзд проходив у надскладних політичних умовах, що супроводжують нині судову діяльність. Причина загострення політичної обстановки навколо судової гілки влади не є випадковою. З одного боку суспільство втомилося від очікувань змін у діяльності суддів, з іншого боку стан недовіри до судів використовується уміло для розхитування ситуації в державі, а соціальний конфлікт в українському суспільстві є досить привабливим для тих, хто бажає вирішення своїх політичних амбіцій за рахунок громадянського невдоволення та супротиву. Особливо бажаним це стає в умовах протидії зовнішній агресії.

Оцінка політичної ситуації навколо суддівської діяльності жодним чином не зменшує обґрунтованої критики стосовно негативних процесів, які продовжують мати місце у суддівському середовищі та, на які не в усіх випадках адекватно реагують органи суддівського самоврядування. Очевидно, що проблема реформування судової влади має пройти вершину конфліктності для її вирішення через низку законодавчих рішень, оновлення не лише складу органів суддівського самоврядування, а насамперед – підходів до комплектування судів та об’єктивної оцінки, оперативного реагування на порушення у діяльності окремих суддів, прозорості прийнятих стосовно таких фактів рішень, підвищення якості соціальних комунікацій з суспільством як щодо випадків порушень, що вчиняють судді, так і щодо їхньої оцінки.
Знаковість XVIII-го з’їзду суддів у тому, що підтверджена легітимність судової влади у спосіб проведення самого з’їзду та прийняття рішень, які виходять з вимог і положень Конституції, закону.

З’їзд обрав членів Вищої ради правосуддя, що дає можливість подальшого руху для утворення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, розблокування процесу укомплектування судів. Це – важливо, адже колосальний дефіцит суддівських кадрів є достатньо вагомим чинником, що впливає на порушення принципів судочинства.

Обрані члени ВРП з числа суддівського корпусу не викликають наразі негативних персональних оцінок, зрештою їх відповідність вимогам, які існують до цієї інституції, буде виявлена у процесі виконання обов’язків. Сподівання, що вони урахують недоліки та помилки своїх попередніх колег не є марними.

Не вдалося з’їзду суддів обрати суддю Конституційного Суду України. Чи випадково сталося так, чи це є результатом демократичних процесів у суддівському середовищі, у тому числі серед делегатів з’їзду – складно дійти певного висновку. Однак відсутність одностайності – свідчення відсутності керованості, а це уже позитивно для оцінки роботи з’їзду. Проте питання неукомплектованості Конституційного Суду України – питання його ефективності або ж неефективності на тлі складних рішень, які очікує суспільство від Конституційного Суду у справах, які уже сьогодні перебувають на розгляді.

З’їзд обрав Раду суддів України та керівництво. Обговорення кандидатів до Ради суддів, голосування за склад знову засвідчили загалом розуміння важливості суддівського самоврядування, що могло б забезпечити незалежність суддівської влади. Проте не стали предметом оцінки, а таке завдання видається достатньо важливим, недоліки суддівського самоврядування, які не сприяють реальним змінам та проведенню судової реформи.

Звіт Державної судової адміністрації підтвердив існуючу проблему суттєвого недофінансування судової гілки влади. Такий стан на межі критичного, а можливо і є по суті критичним, оскільки проводити активну протидію корупції у суддівській діяльності за умов відсутності коштів на реальну зарплату державним службовцям та іншим працівникам суду, на обслуговування витрат на здійснення правосуддя є утопією. Тут має реалізувати свої повноваження виконавча гілка влада і продемонструвати підтримку незалежності суддів у здійсненні правосуддя.

З’їзд суддів запам’ятався виступом Голови Верховного Суду, розумінням відповідальності за прийняті суддею рішення перед суспільством і неприхованим бажанням до очищення суддівського корпусу від власної «п’ятої колони». Ось у цьому суспільство повністю підтримає усі ініціативи, дії та рішення суддівського самоврядування.