Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Неузгодженість судової практики виникає не в тих випадках, коли має місце судова дискреція, а тоді, коли норма закону є неоднозначною, внаслідок чого іноді існують суперечливі підходи до вирішення певних питань.
Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час Х Конференції з кримінального права та процесу.
Очільник ВС зауважив, що з перших днів повномасштабного вторгнення стало очевидно, що значна кількість законодавчих норм не може бути ефективними і належним чином виконувати свої функції в умовах воєнного стану. Втім, парламент оперативно відреагував на цю проблему, ухваливши низку законодавчих змін, необхідних для того, щоб правоохоронні органи та судова система продовжували ефективно функціонувати.
В межах наданих законом повноважень Верховний Суд, за словами Станіслава Кравченка, також докладає зусиль для подолання викликів, спричинених війною, акцентуючи на тому, що необхідність неухильного додержання прав людини має бути пріоритетною при вирішенні будь-яких спірних питань.
Крім того, Голова ВС зазначив, що законодавець доповнив особливу частину КК України низкою статей, які передбачають відповідальність за злочини проти основ національної безпеки. На сьогодні вже є судові рішення у кримінальних провадженнях щодо злочинів цієї категорії, завдяки яким були напрацьовані усталені підходи до вирішення проблемних питань, зокрема, стосовно кваліфікації таких кримінальних правопорушень, оскільки деякі статті КК України подібні у визначенні.
Станіслав Кравченко також зауважив, що розгляд кримінальних проваджень щодо злочинів проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку нерозривно пов’язаний із застосуванням норм міжнародного права. З огляду на це судді активно аналізують рішення міжнародного трибуналу та положення релевантних конвенцій для того, щоб формувати чіткі підходи до розгляду відповідних кримінальних проваджень у суворій відповідності до норм міжнародного права.
Голова ВС звернув увагу і на специфіку військових злочинів, що зумовлює необхідність відновлення системи військових судів. Від початку повномасштабної війни чисельність армії суттєво зросла, а об’єктивний розгляд проваджень за участю військових потребує від судді обізнаності в цій сфері. До того ж така ініціатива знаходить підтримку серед військовослужбовців. Водночас питання щодо необхідності створення повної вертикалі військової юстиції є дискусійним і потребує подальшого обговорення.
Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін розповів про актуальні питання, пов’язані із застосуванням норм кримінального та кримінального процесуального права у справах «White-Collar Crime».
Так, доповідач поінформував учасників форуму про те, що на розгляді об’єднаної палати ККС ВС перебуває справа № 991/3966/20 щодо колишнього народного депутата України, обвинуваченого у зловживанні владою (ч. 2 ст. 364 КК України). Ключовим питанням, яке ОП ККС ВС має вирішити в цьому провадженні, є кримінально-правова оцінка дій спеціального суб’єкта за зловживання гарантіями, що зумовлені статусом такого суб’єкта. Нинішня судова практика свідчить про різні підходи до розуміння об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України. Однак саме від правильного розуміння змісту таких форм злочину, зазначеного в цій статті КК України, як зловживання владою та зловживання службовим становищем залежить подальша кримінально-правова оцінка вчиненого або як службового злочину, або ж як злочину проти власності.
Крім того, в цій справі об’єднана палата вирішить питання не тільки матеріального, а й процесуального кримінального права, зокрема щодо меж судового розгляду.
Також Сергій Фомін висвітлив питання стосовно строків у кримінальному процесі та закриття кримінального провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Він нагадав про висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 3 квітня 2023 року у справі № 367/1335/21, у якому йдеться про те, що в разі скасування Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, керівником окружної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками в межах строків, передбачених ст. 219 КПК України, постанови прокурора про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, час між винесенням постанови про закриття кримінального провадження до її скасування враховується у строки досудового розслідування. Кримінальним процесуальним законом не передбачено права скасування Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, керівником окружної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками постанови прокурора про закриття кримінального провадження, у якому особу повідомлено про підозру, поза межами строків, передбачених ст. 219 КПК України.
Сергій Фомін звернув увагу на те, що постанова ОП ККС ВС від 11 вересня 2023 року у справі № 711/8244/18 ВС ніяк не стосується об'єднаних кримінальних проваджень, і в цьому рішенні об'єднана палата не відступала від висновків, зроблених у постанові у справі № 753/12578/19 від 31 жовтня 2022 року щодо об'єднаних проваджень та необхідності продовження строків досудового розслідування саме слідчим суддею. Адже цьогорічне рішення ОП ККС ВС стосується виключно питання дати: п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України введений у дію 16 березня 2018 року, і положення цього пункту застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР починаючи з цієї дати.
Суддя також розповів про постанову Великої Палати ВС у справі № 633/195/17 щодо вирішення питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу. ВП ВС дійшла висновку, що до правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію. При вирішенні питання про те, чи є особа працівником правоохоронного органу, необхідно виходити із системного аналізу: положень Конституції України, КК України, КПК України, КУпАП, нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових чи службових відносинах; повноважень працівника згідно з його посадовою інструкцією, які передбачають реалізацію правоохоронної функції, зокрема вжиття визначених законом превентивних заходів і заходів примусу, а також передбачених кримінальним процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення заходів; законодавства про пенсійне забезпечення відповідної категорії працівника.
За словами Сергій Фоміна, дехто вдається до критики рішення ВП ВС. Але, на його думку, такі висновки ВП ВС є важливими для спрямування судової практики в правильне русло. Крапку в питанні визначення переліку правоохоронних органів міг би поставити законодавець. Однак натомість з’являються закони, які ще більше ускладнюють цю ситуацію, тому що в них розмежовуються правоохоронні органи та інші органи з правоохоронними функціями.
Захід організовано Асоціацією правників України.
Фото надала АПУ.
_03_03.png)
