Щодо позбавлення батьківських прав

            У Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, проголошено, що дитина для повного й гармонійного розвитку її особистості потребує любові й розуміння. Вона має рости під опікою й відповідальністю своїх батьків, у атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових випадків, бути розлучена зі своєю матір’ю. Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, вчиняються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Також передбачено, що держава зобов’язана забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживає всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

         Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого — засобом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої обов’язки.   

        Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

        Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

• не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

• не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;

• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

• не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;

• не створюють умов для отримання нею освіти.

         Зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками. Передбачається, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, тому суд застосовує її тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

В минулому 2015 році  судом розглянуто та задоволено 2 заяви про позбавлення батьківських прав.

Статтею 165 Сімейного кодексу визначено перелік осіб, які мають право на звернення до суду із відповідним позовом. Такими особами є один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років. При цьому дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловити свої погляди з усіх питань які її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Згідно вимог Сімейного кодексу України (ст.171)  думка дитини має бути врахована при вирішенні питань стосовно її життя. Із цією метою суд заслуховував дітей безпосередньо або через представника чи відповідний орган.

За ч.2 ст.166 СК, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Так, у одній цивільній справі, порушеній за позовом про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів, суд повністю задовольнив позовні вимоги. Позивач указував на те, що відповідач не підтримував стосунків із дитиною, свідомо ухилявся від виконання батьківських обов’язків, не займався утриманням та вихованням дитини, жодного разу не провідав малолітню дитину та не переймався її долею. На утримання дитини стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч.4 ст.19 СК при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь у справі органу опіки та піклування. Представники цього органу завжди були присутніми при розгляді цієї категорії справ та давали свідчення. Також відповідно до ч.5 ст.19 СК вони надавали письмові висновки щодо розгляду спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь в її вихованні.

Частиною 1 ст.243 СК передбачено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, а саме діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від котрих відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Якщо судом над дитиною встановлюється опіка чи піклування й опікуном призначається певна особа, а не державний дитячий заклад, то аліменти необхідно стягувати на користь опікуна. Наприклад, у цивільній справі, порушеній за позовом служби у справах дітей Великописарівської районної державної адміністрації в інтересах неповнолітньої до її батька, останнього позбавлено батьківських прав, призначено піклувальником над неповнолітньою та стягнуто аліменти на її користь на утримання дитини у твердій грошовій сумі щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Батьківських прав, як не дивно, позбавляють і матерів. Так, судом було задоволено позов до матері, оскільки відповідачка свідомо ухилялася від виконання своїх обов’язків щодо виховання сина, в результаті чого він позбавлений материнської опіки, любові й турботи. Такого висновку суд дійшов після того, як відповідачка заявила, що вона не має змоги проживати разом із сином, не може забрати його на проживання до себе в нову сім’ю, забезпечити його матеріально, а також підготувати до школи. На запитання про причини, з яких вона залишила малолітню дитину без нагляду, жінка заявила, що їй набрид тотальний контроль з боку чоловіка та свекрухи, вона хотіла на свободу. Така безвідповідальність матері в повній мірі засвідчила її байдужість до здоров’я, розвитку та виховання дитини.