Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень
щодо неповнолітніх в 2016 році та першому півріччі 2017 року.
Проблема злочинності неповнолітніх завжди актуальна для суспільства, адже від того, як вона вирішується, залежить не лише стан і тенденції злочинності у майбутньому, а й моральний клімат у суспільстві в цілому. Тому особливе занепокоєння викликає зростаюча злочинність неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності. Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні скоюють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Щоправда, абсолютна більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, - це крадіжки та хуліганські дії.
Протиправна поведінка підлітків пов'язана насамперед з такими особливостями їхньої психіки, як підвищена навіюваність, не сформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм, наслідування. Саме підлітки групи ризику підтверджують відому істину ,що лінощі - матір усіх пороків: більшість з них втратили зацікавленість у навчанні, роботі, їх приваблює сфера беззмістовного дозвілля - тусовки у під'їздах, випивки, азартні ігри тощо. Для підлітків групи ризику характерне своєрідне, за визначенням вчених «інформаційно - комунікатівне хобі». Прагнення постійно одержувати легку інформацію, що не потребує ніякого критичного інтелектуального осмислення: пусті розмови, сидіння годинами перед телевізором, захоплення популярною музикою, вживання наркогенних речовин тощо.
Для способу життя підлітків групи ризику характерним є:
Неповнолітні злочинці приймають за «чисту монету» так звану кримінальну романтику. Злочини для них досить часто- акт сміливості, самоствердження. Про наслідки своїх протиправних дій вони не задумуються, а мотиви цих дій прикрашають.
Досить поширеною є думка, що більшість неповнолітніх злочинців - це ті, котрі позбавленні догляду та контролю дорослих. Через свою незрілість, невміння самостійно організувати власну діяльність, вони піддаються сумнівним захопленням, пропускають заняття у школі, погано вчаться, порушують дисципліну.
Перебування підлітків у конфлікті з законом у багатьох випадках спричинено їхньою незайнятістю у позаурочний час, що зумовлено відсутністю за місцем проживання спортивних гуртків, секцій. Гострою є також проблема працевлаштування неповнолітніх, пов'язана з небажанням підприємців в умовах жорсткої конкуренції легально використовувати малоефективну та достатньо дорогу працю підлітків. Позбавленні можливості працювати та організовано проводити своє дозвілля, неповнолітні потрапляють у сферу інтересів кримінальних осіб, які часто залучають їх до злочинної діяльності.
Неабияку роль відіграє сім’я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), а також активна профілактична та попереджувальна робота. Негативно впливає на підлітків відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі з них відвідують навчальні заклади), алкоголізм і наркоманія серед однолітків тощо.
Найбільш ефективним методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй, що є пріоритетним завданням правоохоронної та правозахисної систем держави.
Неабияке значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах (провадженнях).
29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов’язок виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил наголошує на необхідності неупередженості їх застосування.
В іншому важливому міжнародному документі – Конвенції про права дитини, прийнятій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до статті 37 Конвенції арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайня міра і протягом якомога коротшого відповідного періоду часу.
Здійснюючи правосуддя стосовно неповнолітніх, судді мають неухильно дотримуватись норм міжнародно-правових актів, національного законодавства, зокрема кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод неповнолітнього підсудного.
На виконання плану роботи Великописарівського районного суду Сумської області на 2017 рік проведено вивчення та узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх в 2016 році та першому півріччі 2017 року.
Згідно з ч.10 ст.31 КПК України кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів"на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.
Відповідно засад використання автоматизованої системи документообігу Великописарівського районного суду Сумської області визначено спеціалізацію суддів із розгляду справ даної категорії. Так, суддя В’юник Н.Г. уповноважена на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, а в разі в її відсутності – суддя Савєльєва А.І.
Всі кримінальні провадження за вказаний період здійснювались виключно суддею В’юник Н.Г.
Згідно із статистичними даними у 2016 році в провадженні Великописарівського районного суду Сумської області всього перебувало 7 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, а в першому півріччі 2017 року – 1 кримінальне провадження.
Зазначені 7 кримінальних проваджень у 2016 році здійснювались відносно 10 неповнолітніх осіб. З них 4 кримінальних проваджень розглянуто з постановленням вироку за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 185 ч.1, 185 ч.3, ст.185 ч.2, а 3 – з винесенням ухвали (1 ухвала про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності за ст. 185 ч. 2 КК України; 2 ухвали про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру за вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч.3 ст.185 та ч.1 ст.309 КК України).
Кримінальне провадження у першому півріччі 2017 року здійснювалося відносно 1 неповнолітньої особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.3 КК України, з постановленням вироку.
Тривалість часу розгляду кримінальних справ по суті кримінальним процесуальним законодавством не визначена, але відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Вказані вимоги узгоджуються також з положеннями п. 20.1 Мінімальних стандартних правил ООН ("Пекінські правила"), згідно з якими будь-яка справа неповнолітнього із самого початку повинна вестися швидко без непотрібних затримок.
Вивченням справ, встановлено, що вимоги про розумні строки розгляду справ цієї категорії по суті виконуються. П’ять кримінальних проваджень було розглянуто у строк до одного місяця, два – у строк до двох місяців; одне – понад 4 місяців.
Причинами розгляду справи понад 4 місяців послужили: неявка захисника, неявка потерпілого, клопотання обвинуваченого, неприбуття обвинуваченого, який утримується під вартою, витребування документів, виклик свідків та інші.
Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені статтею 91 КПК України і є загальною для всіх проваджень, у тому числі й про злочини, вчинені неповнолітніми.
Відповідно до ч.1 ст. 484 КПК України, порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 Кримінального процесуального Кодексу України, яка регулює загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх. У цій главі містяться норми щодо посиленого захисту прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді – його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування у кримінальній справі стосовно неповнолітнього, з’ясуванні умов його життя й виховання, наявності дорослих підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановленні вироку у справі стосовно неповнолітнього (чи можна замінити покарання у виді позбавлення волі іншим покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі); у виділенні кримінального провадження стосовно неповнолітнього за наявності у ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового розслідування.
Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх закріплені також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».
Під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітнього судді з’ясовують вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням, також з’ясовують, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є це правопорушення випадковим або його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність з’ясування вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності або звільнення від неї, призначення виду та міри покарання.
Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінального процесуального закону, має з’ясування даних про його вік (стаття 22 КК України).
Так, ч.2 ст.22 КК України містить вичерпний перелік злочинів, за вчинення яких підлягають кримінальній відповідальності особи, що вчинили їх у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються на підставі таких документів, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи.
Загалом під час проведення узагальнення випадків неправильного встановлення віку неповнолітнього виявлено не було, що свідчить про належне виконання вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч.1 ст. 485 КПК України.
Так, по вищевказаним кримінальним провадженням кримінальні правопорушення скоєні чотирма особами у віці 17 років, однією особою – 16 років, двома особами – 15 років, двома особами – 14 років та скоєно суспільно-небезпечне діяння однією особою у віці 15 років та однією особою у віці 12 років.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 485 КПК України у кожному кримінальному провадженні стосовно неповнолітнього суддями з’ясовується стан його здоров’я та рівень розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, також з’ясовується, чи могла така особа повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою могла керувати ними. Інформація про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього може вплинути на вирішення таких важливих питань, як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.
Для оцінки стану здоров’я неповнолітнього суд з’ясовує у свідків, батьків, опікунів, піклувальників, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків.
Під час розгляду кожного кримінального провадження суд з’ясовував умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характер контактів з оточенням, відносини в колективі де навчається, ставлення до навчання.
Злочини особами, що не досягли повноліття, були вчинені в стані що виключає алкогольне або наркотичне сп’яніння. Всі обвинувачені чоловічої статті. 5 осіб є учнями школи, 3 – учнями ліцею, 1 – студент коледжу, 1 – студент техніку, одна особа, яка отримавши повну загальну середню освіту, навчання не продовжила та не працювала; 3 особи мають початкову загальну освіту, 4 особи – базову загальну середню, 4 особи – повну загальну середню; 4 неповнолітніх виховувалися у сім’ї з обома батьками, а 7 неповнолітніх – у родині з одним із батьків; 6 осіб вчинили кримінальне правопорушення, будучи раніше не судимими, 2 осіб скоїли супільно-небезпечне діяння, будучи раніше не судимими, 1 неповнолітній судився, але судимість погашената та знята і лише 1 неповнолітній скоїв злочин у період відбуття іспитового строку. Так, неповнолітній був раніше судимий за ст.296 ч.2 (хуліганство) КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців та в період відбуття покарання винив злочини, предбачені ст.183 ч.3, ст.15 ч.3, ст.185 ч.3 КК України (крадіжку вчинену повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у житло та інше приміщення та сховище, та незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, поєднану з проникненням у інше приміщення).
Як правило, злочини скоювалися одноособово, однак по одній справі в якості обвинувачених було притягнуто трьох неповнолітніх осіб. Крім цього, одна справа розглянута щодо дорослого та неповнолітнього обвинувачених, які скоїли злочин за попередньою змовою між собою, та одне кримінальне провадження розглянуте відносно двох неповнолітніх підозрюваних, за ознаками вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.2, групою осіб.
Відповідно до положень п.п. 1,2 ч.2 ст.52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру,- з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою.
Проаналізувавши кримінальні провадження за період, що підлягає узагальненню, можна зробити висновок, що судом не порушувалося право на захист неповнолітніх обвинувачених.
Суд звертав увагу під час розгляду справи, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.
Таких випадків порушення права на захист узагальненням не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.44 КПК України, якщо підозрюваний, обвинувачений є неповнолітнім, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.
Участь законного представника особи, молодшої 18 років, у кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього і тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання та поведінку неповнолітнього.
Допускаючи законного представника такої особи до участі у судовому процесі, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть цих розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.
Статтею 488 КПК України передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Реалізуючи в суді надані йому права, представник повідомляє суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.
Матеріали узагальнення практики розгляду судом справ про злочини, вчинені неповнолітніми у 2016 році та першому півріччі 2017 року свідчать, що порушення права на захист щодо неповнолітніх обвинувачених не допускалося.
Суд вживає всіх передбачених законом заходів щодо забезпечення права неповнолітніх обвинувачених на захист та дотримується норм КПК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».
Частиною 4 статті 135 КПК України передбачено, що повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику.
Узагальненням встановлено, що суд у кожному кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, викликаючи останніх у судове засідання, викликає також і батьків неповнолітніх, усиновлювачів або законних представників.
Випадки розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за відсутністю їх законних представників не було.
Інша річ із присутністю представників служби у справах дітей, уповноваженого підрозділу органів національної поліції та уповноваженого органу з питань пробації при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.Правильною слід визнати практику здійснення судового провадження в суді першої інстанції за обов’язкової участі представників вищевказаних служб.
Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», на виконання вимог статті 496 КПК України, з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди мають викликати в судове засідання представників відповідної служби у справах дітей та уповноваженого підрозділу органів Національної поліції, а також підприємства, установи, організації, закладу де навчається та/або працює неповнолітній, оскільки такі представники наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.
Згідно із законом, неявка представників зазначених служб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, хоча слід зазначити, що розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за участі представників служб у справах дітей дає позитивний результат, оскільки їх участь сприяє всебічному з’ясуванню даних про особу неповнолітнього, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, у яких виховувалась чи навчалась ця особа.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 07.09.2016 року у КПК України внесно ряд змін, пов’язаних з складанням досудової доповіді. Так, відповідно ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Згідно Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року №223-66/0/4-17 «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх» досудова доповідь складається щодо неповнолітнього обвинуваченого незалежно від ступеня тяжкості вчиненого ним діяння за винятком випадків, передбачених ч.4 ст.314-1 КПК, представником персоналу органу пробації спільно з представниками служби у справах дітей (ст.12 закону «Про пробацію»), в тому числі й з урахуванням відомостей, отриманих від регіонального представництва уповноваженого підрозділу органів Національної поліції. Зазначені органи, здійснюючи покладені на них законами повноваження, з метою формування соціально-психологічної характеристики неповнолітнього та інформації про вплив криміногенних факторів на його поведінку збирають відомості, що характеризують неповнолітнього, його поведінку в повсякденному житті, як до, так і після вчинення кримінального правопорушення, середовище, в якому він зростає, навчається, коло осіб, з якими спілкується. Ці відомості узагальнюють та подають суду у формі досудової доповіді.
Крім того, досудова доповідь повинна містити результати незалежного соціального дослідження обвинуваченого та надати суду додаткову об’єктивну інформацію про ризики скоєння обвинуваченим повторно злочину, можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі (необхідність ізоляції) з огляду на соціально-психологічні характеристики особистості обвинуваченого.
Доповідь складається на основі фактичного, об’єктивного і неупередженого матеріалу, а думки формулюються у чітких висловах. Інформація, викладена в досудовій доповіді (в частині чи в цілому), не розцінюється як доказ винуватості або невинуватості особи. Досудова доповідь долучається до матеріалів кримінального провадження та береться судом до відома при ухваленні вироку.
Якщо під час судового розгляду, до закінчення строку подання представником персоналу органу пробації досудової доповіді, неповнолітній обвинувачений уклав угоду про примирення чи про визнання винуватості, або потерпілий відмовився від обвинувачення (в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення), або з’явилися підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності, суд має повідомити про це відповідний орган пробації, зазначивши, що потреба в складенні досудової доповіді щодо такого обвинуваченого відпала.
Судовий розгляд здійснюється за участю представників відповідних установ. Отримавши від них відомості про особу неповнолітнього обвинуваченого (досудову доповідь), беручи до уваги спеціальний статус цих представників у судовому провадженні, участь яких є однією з особливостей кримінального провадження та досудової пробації щодо неповнолітнього, суд, а також інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, вправі з урахуванням положень ч.6 ст.9 КПК поставити питання щодо змісту (суті) поданої доповіді в порядку, передбаченому ст.360 КПК.
Під час опитування суд з’ясовує умови життя та виховання неповнолітнього обвинуваченого, повні та всебічні відомості про його особу, інші характеризуючі дані, ставить запитання щодо наданих суду представником органу пробації (за необхідності — представниками служби у справах дітей та уповноваженого підрозділу органів Національної поліції) відомостей, а також довідується, яких заходів, на думку цих осіб, найбільш доцільно вжити з метою перевиховання обвинуваченого. У свою чергу відповідно до ч.2 ст.496 КПК представники зазначених органів, а з урахуванням положень ч.6 ст.9 КПК й представник органу пробації, також управі заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експертам і спеціалісту.
Суд враховує, що під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи необхідно суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості покарання та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим в ст.3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень гл.29 КПК і розд.XI КК. Інформацію про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого з досудової доповіді представника органу пробації суд має згідно з п.17 ч.1 ст.368 КПК взяти до відома та, відповідно, відобразити в мотивувальній частині вироку. В мотивувальній частині вироку також відображається інформація, подана представником персоналу органу пробації в разі неможливості підготовки ним досудової доповіді у зв’язку з наявністю об’єктивних обставин, що унеможливлюють її підготовку.
Суд максимально індивідуалізує покарання, призначаючи його конкретній неповнолітній особі за конкретне кримінальне правопорушення. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд відповідно до положень ч.3 ст.337 КПК має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, погіршення становища особи за ініціативою суду не допускається.
Індивідуалізація покарання є принципово важливою вимогою, що передбачає персоніфікацію кримінальної відповідальності: вона настає тільки щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (стст.2, 18, 50 КК). Тому призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, особи неповнолітнього та обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, яка полягає у виправленні неповнолітнього засудженого, його вихованні та соціальній реабілітації.
Суд ретельно і виважено аналізує відомості, надані представниками органу пробації, служби у справах дітей, уповноваженого підрозділу органів Національної поліції, іншу інформацію про особу неповнолітнього, отриману під час судового розгляду, пам’ятаючи, що неналежне встановлення таких відомостей всупереч вимогам стст.485, 487 КПК перешкоджає виконанню судом передбаченої п.3 ч.1 ст.65 КК законодавчої вимоги щодо всебічного з’ясування обставин, які характеризують особу винного (суд не повинен обмежуватись обставинами, безпосередньо пов’язаними із вчиненням злочину), та щодо призначення покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи й запобігання новим злочинам (ч.2 ст.65 КК), а також є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Так, з урахуванням вищевказаних змін, лише в одному кримінальному провадженню, яке надійшло до суду 30 березня 2017 року та є єдиними у звітному періоді, тобто у першому півріччі 2017 року, на виконання ухвали суду була складена представником органу пробації досудова доповідь відносно неповнолітнього.
Відповідно п.1 ч.2 ст.27 КПК України слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини у випадках, якщо обвинувачений є неповнолітній.
Випадків здійснення судового провадження за участю неповнолітнього у закритому судовому засіданні даним узагальненням також не виявлено.
Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органам досудового розслідування застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до статті 176 КПК України такими запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.
Згідно зі статтею 493 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватись передача таких осіб під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі -передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.
Слідчий суддя, суд повинен ураховувати, що тримання під вартою має застосовуватися до неповнолітнього тільки у виняткових випадках, як винятковий захід, з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження. Реалізуючи положення ч.5 ст.199 КПК, слідчий суддя, а також суд відповідно до ч.3 ст.331 КПК мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення волі, а тому в судовому рішенні судові органи зобов’язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою. Тому суд у разі задоволення клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише наведенням переліку законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав визнається несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим в п.1 ст.5 цієї конвенції.
Лише по двох кримінальних провадженнях ( одне у 2016 році, друге у 2017 році) до неповнолітніх застосовувалися такі запобіжні заходи, як особисте зобов’язання та тримання під вартою.
Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовувався відносно одного неповнолітнього обвинуваченого, при чому строк тримання під вартою продовжувався два рази. Підставами такого продовження було те, що неповнолітній обвинувачувався в скоєнні тяжкого злочину, мав не зняту та не погашену судимість за попередній злочин, міг переховуватися від суду, впливати на свідків, які були ще недопитані у ході судового розгяду кримінального провадження, а також міг скоїти інші злочини.
Найбільш розповсюдженим вчинюваним неповнолітніми злочином є крадіжка і лише одна особа скоїла суспільно-небезпечне діяння за ознаками, передбаченими ч.1 ст.309 КК України, яке виразилось у незаконному придбанні та зберіганні наркотичного засобу без мети збуту.
Узагальнюючи судову практику з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, з оглянутих матеріалів кримінальних проваджень встановлено, що неповнолітнім призначались покарання у вигляді: позбавлення волі (по одній справі) та у вигляді позбавлення волі і на підставі ст.104, ст.76 КК України звільнялись від відбування покарання з іспитовим строком (по чотирьох справах).
Одному неповнолітньому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 4 місяці. Суд призначав дане покарання відповідно до ст. 70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та відповідно до ст. 71 ч. 1 КК України до цього покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком, яким він засуджений до двох років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням за ст. 104 КК України з іспитовим строком один рік 6 місяців, тобто три місяці позбавлення волі.
Щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі та звільнення від покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку та спеціальних обмежень, на підставі ст.ст. 104, 76 КК України, суд, призначаючи вищевказане покарання, враховував ступінь тяжкості злочинів, осіб обвинувачених, які є неповнолітніми, характеризувалися позитивно, щиро розкаялися в скоєному, сприяли розкриттю злочину, вперше притягувалися до кримінальної відповідальності, відшкодували збитки потерпілим та інші обставини справи.
Так, шести неповнолітнім встановлено іспитовий строк терміном на 1 рік та покладено на їх наступні обов’язки: не змінювати без відома кримінально – виконавчої інспекції місця проживання та місця навчання, в новій редакції ст.76 КК України - періодично з’являтися для реєстрації до Великописарівського районного сектору з питань пробації та повідомляти Великописарівський районний сектор з питань пробації про зміну місця проживання.
До двох неповнолітніх застосовано примусові заходи виховного характеру за вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч.3 ст.185 та ч.1 ст.309 КК України, у вигляді передачі їх під нагляд батьків строком на один рік.
Двох неповнолітніх звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки на підставі ст. 48 КК України та відносно них закрито кримінальне провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.2 КК України.
За вищевказаний період розгляду кримінальних проваджень відносно неповнолітніх був оскаржений лише один вирок до Апеляційного суду Сумської області за апеляційною скаргою неповнолітнього обвинуваченого, який залишено без змін.
З метою удосконалення судової практики у справах про злочини неповнолітніх необхідно постійно вивчати законодавство, рекомендації та аналізи вищих судів щодо справ даної категорії, звертати увагу на недоліки, виявлені під час проведення власних узагальнень та узагальнень вищих судів, для уникнення їх в подальшій роботі.
Необхідною є співпраця суду з службою у справах дітей, ювенальною превенцією відділення поліції щодо удосконалення профілактичної роботи з підлітками та їх батьками, виявлення фактів невиконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей.
Важливим заходом для запобігання підлітковій злочинності є виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми.
Загалом, за результатами проведеного узагальнення вбачається, що при розгляді справ про злочини неповнолітніх за 2016 рік та за перше півріччя 2017 року судом дотримано вимог чинного законодавства, яким регулюється розгляд справ зазначеної категорії.
Проведення аналізу судової практики щодо злочинної діяльності неповнолітніх, їх обговорення та врахування в роботі сприятиме удосконаленню судової практики, уникненню порушень та помилок, що є вкрай необхідним для профілактики злочинності серед молодого покоління, підвищення рівня їх правової свідомості та культури.
В результатах проведеного узагальнення знайшло своє відображення правильність застосування законодавства при судовому розгляді кримінальних справ щодо неповнолітніх, відповідність призначеного покарання вимогам кримінального законодавства.
В цілому, суд забезпечив гарантовану реалізацію права кожного неповнолітнього на захист та кваліфіковану правову допомогу, та сприяв ефективному здійсненню кримінального правосуддя щодо неповнолітніх.
Суддя Великописарівського районного суду Н.Г.В’юник
Виконавець: помічник судді Ткаченко В.В.
_03_03.png)
