Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Дане узагальнення проводиться за 2017 рік.
Підставою для проведення даного аналізу є план роботи Великописарівського районного суду Сумської області на перше півріччя 2018 року затверджений головою суду 22.12.2017.
Перелік матеріалів, що використовується під час проведення дослідження:
- Конституція України;
У статті 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов‘язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 47 Конституції України передбачає право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Важливу роль у захисті прав і законних інтересів громадян у житлових правовідносинах належить судам.
Суд, захищаючи права власності громадян, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Дане правило визначено у ст. 150 ЖК України.
Відповідо до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім‘ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються житлим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Стаття 72 ЖК України передбачає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно п. 34 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 – право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 39 цієї постанови члени сім‘ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлають норми, передбачені главою 32 ЦК; з урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім‘ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК; оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім‘ї понад один рік без поважних причини є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім‘ї права користування житлом. У цьому випадку положення статтей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб‘єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою прозаборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню /с. 386 ЦПК України/.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду /про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою/, свідоцтва про смерть.
Верховний Суд України в своїй постанові від 16.01.2012 року висловив таку правову позицію, що виходячи з того, що Закон України від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1/про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2/ про позбавлення права користування жилим приміщенням; 3/ про визнання особи відсутньою; 4/ про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства / ст.ст.71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України/.
Згідно до статистичних даних за 2017 рік у провадженні Великописарівського районного суду перебували справи про вирішення спорів, які виникають із житлових правовідносин всього 7 справ, з них:
За результатами розгляду всіх справ позови задовлено.
В заочному порядку було розглянуто 4 справи.
Причиною розгляду справ у заочному порядку є неявка у судове засідання відповідачів, які належним чином повідомлені і від яких не надійшло заяв про розгляд справ за їх відсутності. Тобто справи розглядалися відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України.
Справи узагальненої категорії перебували у провадженні суддів Великописарівського районного суду:
Суддями Великописарівського районного суду Сумської області в судових засіданнях було встановлено, що відповідачі не проживали за місцем реєстрації без поважних на те причин, фактично не користувалися житлом, в добровільному порядку не знімалися з реєстраційного обліку, що призводило до здійснення перешкод у користуванні позивачами своєю власністю, зокрема неможливістю оформлення житлової субсидії /справа 575/135/17, № 575/951/17/.
Зі справ узагальнювальної категорії в апеляційном порядку переглядалася справа 575/135/17 /за цивільним позовом Євченко Ганни Володимирівни до Євченка Анатолія Володимировича, третя особа: Кириківська селищна рада В.Писарівського району Сумської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням/, суддя Саєльєва А.І.
Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 30.03.2017 позов Євченко Г.В. задоволено. Відповідач Євченко А.В. через свого представника Мороза Є.О. подав апеляційну скаргу на це рішення.
Колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області постановлено рішення 04.05.2017 про часткове задоволення апеляційної скарги представника Євченка А.В. – Мороза Є.О.
Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 30.03.2017 в даній справі скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено Євченко Г.В в задоволені позовних вимог.
Позивачем Євченко Г.В. подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду,
постановленого ним, яку направлено до касаційної інстанції 07.07.2017.
На даний час вказана справа перебуває на перегляді у касаційній інстанції.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що суддям при вирішенні спорів, що виникають із житлових правовідносин, загалом повно з‘ясовуються фактичні обставини справи, належним чином перевіряються пояснення сторін, досліджуються докази, дотримуються вимог процесуального законодаства, зокрема в частині ухвалення заочних рішень, оскільки частка ухвалених заочних рішень є значною.
Суддя О.С.Семенова
_03_03.png)
