Щодо розмежування юрисдикції судів у спорах за участю держави

За правилами цивільного судочинства розглядаються спори про захист приватного права або інтересу. Розгляд публічно-правових спорів віднесено до юрисдикції адміністративних судів, що виключає їх розгляд за правилами іншого судочинства.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла шляхом подальшого розвитку підходу, сформульованого раніше у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-160гс18):
Держава в особі відповідних органів, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом, може брати участь у судових процесах, в тому числі як позивач, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи передусім із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб’єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів. У випадку, коли держава вступає у цивільні чи господарські правовідносини, вона має на меті задоволення приватного інтересу і цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цих правовідносин. Метою участі держави в особі відповідних органів в адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто, вступаючи у такі відносини, держава захищає інтереси невизначеного кола осіб і діє через органи як суб’єкт владних повноважень.

Поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов’язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ СП «Нібулон» про стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги. Вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив ветеринарно-санітарний огляд вантажу відповідача та за його результатами видав міжнародні ветеринарні сертифікати, але ТОВ СП «Нібулон» від підписання актів виконаних робіт відмовилося та виставлених рахунків не сплатило.

Позивач здійснює контроль та нагляд, зокрема, шляхом видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів на товари, що експортуються, які є документами дозвільного характеру. Проведення ветеринарно-санітарного огляду, за який, на думку позивача, має сплатити відповідач, здійснюється до видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів та є передумовою такої видачі.

ВП ВС вважає, що цей спір – публічно-правовий, має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства і не пов’язаний із господарською діяльністю позивача в розумінні ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки здійснення ветеринарно-санітарного огляду вантажу, за результатами якого видаються міжнародні ветеринарні сертифікати, є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності. Регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті може звертатися до адміністративного суду з позовом про стягнення коштів із зазначених підстав.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81329465.

ДЖЕРЕЛО